Новокаховская Епархия



Наш баннер:
Новокаховская Православная Епархия







Архив новостей

Новини



08.07.2011  ДОКЛАД БЛАЖЕННЕЙШЕГО МИТРОПОЛИТА ВЛАДИМИРА НА ЮБИЛЕЙНОМ СОБОРЕ УКРАИНСКОЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ

Доповідь Предстоятеля Української Православної Церкви
Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира
на Ювілейному Соборі Української Православної Церкви

Ваші Високопреосвященства, Преосвященства,
шановні учасники Ювілейного Собору Української Православної Церкви!

            Сьогодні у стінах Святої Успенської Києво-Печерської Лаври Українська Православна Церква зібралася в усій своїй соборній Повноті. Життя жительствує, за словом святителя Іоанна Златоуста, і, дякуючи Богові за кожен прожитий рік, сьогодні ми маємо підвести підсумки пройденого нами періоду життя та служіння.

            Скликаючи цей Собор, Ми поставили за мету продемонструвати «єдність духу в союзі миру» нашої Святої канонічної Церкви.

            Спонукав до такого рішення ряд ювілейних дат, які ми відзначаємо. Нині виповнюється 45 років Нашого служіння в архієрейському сані. Минулого року ми відзначали 20-річчя дарування нашій Церкві самостійності і незалежності в управлінні. Цього року Україна святкує 20-ту річницю своєї Незалежності, 1000-ліття нашого першого кафедрального собору — собору Софії Премудрості Божої у Києві та 450-річчя створення Пересопницького Євангелія. Наступного року ми відзначатимемо 20-ту річницю історичного Харківського Архієрейського Собору та Нашого служіння на Київській кафедрі. Усі ці дати у своїй сукупності дають підстави говорити про певні звершення у Церкві. І як бачимо, вони є тим добрим плодом, який ми приносимо на жертовник Господній.

            Українська Православна Церква зросла кількісно і якісно, в чому Ми пересвідчуємося регулярно, відвідуючи єпархії нашої Церкви. Сьогодні Нам не соромно сказати Господеві: «Ось я і діти, яких Ти мені дав».

            Наша Свята Українська Православна Церква є Церквою апостольського походження. На зорі історії, землю нашу, за переказом батька руської історії преподобного Нестора Літописця, відвідав святий апостол Андрій Первозванний. І слова апостола, сказані ним при встановленні хреста на Київських горах, здійснилися повною мірою: не лише на них, а й на всій нашій землі «засяяла благодать Божа, і воздвиг Господь багато церков», де з давніх-давен і понині приноситься Безкровна Жертва.

            Володимирове Хрещення відкрило нову сторінку в історії Вселенської Церкви Христової, адже Господь через святого князя привів до двору Отчого незчисленну кількість пасомих, про яких Господь говорив, що вони не суть від двору цього. Язичницька Русь увійшла в сім’ю християнських народів. Неможливо переоцінити значення здійсненого рівноапостольним князем як у сотеріологічному, так і в політичному вимірі. Християнський вибір став державотворчим для Київської Русі та Держави, в якій нині ми живемо.

            Українська Православна Церква є Церквою Володимирового Хрещення, спадкоємицею багатовікового досвіду святості, культури, науки і традицій нашого народу.

            Багато перипетій було на історичних шляхах українського Православ’я. Усобиці, монголо-татарські нашестя, унія, войовниче богоборство, розколи. Все це з терпінням і смиренням наша Церква несла і несе, звершуючи свою високу місію, служачи Богу і людям.

            27 жовтня 1990 року Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив Визначення про Українську Православну Церкву, яким нашій Церкві було даровано самостійність в управлінні. Того ж дня Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Олексій ІІ підписав Грамоту, якою благословлялося «бути відтепер Православній Українській Церкві незалежній і самостійній у своєму управлінні».

            Текст Томоса зокрема визначає також межі самостійних дій УПЦ: «Українська Православна Церква, з’єднана через нашу Руську Православну Церкву з Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою, без соборного рішення всієї Православної Кафолічної Повноти нехай не змінює в себе нічого, що стосується догматів віри та святих канонів».

            Так розпочався новий етап в історії Православ’я в Україні. Українська Православна Церква отримала право самостійно вирішувати всі суттєві питання свого внутрішнього життя. У 1990 році Українська Церква отримала право самостійно створювати і скасовувати єпархії у межах України, а також обирати й поставляти правлячих і вікарних архієреїв. Предстоятелю Української Православної Церкви було дано титул «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України». Відтоді він обирається українським єпископатом і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі.

            На сьогодні документи 1990 року вже пройшли процедуру остаточного затвердження. У 2000 році Ювілейний Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив новий Статут Руської Православної Церкви, яким затверджено особливий статус Української Православної Церкви. У пункті 18 восьмого розділу Статуту говориться: «Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії. У своєму житті й діяльності вона керується Томосом Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року та Статутом Української Православної Церкви, що затверджується її Предстоятелем і схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі». Помісний Собор Руської Православної Церкви 2009 року затвердив усі рішення Архієрейських Соборів РПЦ, ухвалені в період від 1990 до 2009 року.

            Таким чином, ухвалене в 1990 році Визначення про Українську Православну Церкву, по-перше, стало результатом ретельного і всебічного обговорення ініціатив, висловлених українським єпископатом на початку 90-х, а по-друге, це Визначення пройшло важливий шлях визнання всією Повнотою Руської Православної Церкви. Сьогодні цей документ є невід’ємною частиною чинного законодавства Руської Православної Церкви, а його положення повністю інкорпоровані у статутні документи Московського Патріархату.

            Кажучи про значення документів, виданих у 1990 році, в історії нашої Церкви, насамперед, слід зазначити, що, як ми бачимо, свій сучасний статус Українська Православна Церква отримала ще до розпаду Радянського Союзу. І наявність самостійності в управлінні дозволило Православній Церкві в межах нині вже незалежної Української Держави успішно здійснювати свою спасенну місію. Визначення 1990 року про самостійність Української Церкви створило сприятливі умови для розвитку нашої Церкви в незалежній Україні.

            На жаль, незалежне буття Української Православної Церкви затьмарилося церковним розколом, причиною якого став колишній митрополит Київський і всієї України Філарет. Саме його відхід у розкол 1992 року та підтримка, яку він отримав від тодішнього вищого керівництва України, стали причиною поглиблення розколу, рана якого не загоєна й до сьогодні.

            Зміна статусу Української Православної Церкви в 1990 році визначила її розвиток на кілька десятиліть вперед. Завдяки статусу самокерованої Церкви з правами широкої автономії Українська Церква зуміла істотно утвердити своє положення в Українській Державі. За останні двадцять років ми спостерігаємо неухильний кількісний ріст нашої Церкви. Незважаючи на надзвичайно непрості умови свого існування, Українська Православна Церква залишається найбільш численною конфесією України. За минулі два десятиліття нашій Церкві вдалося помітно розвинути свою внутрішню структуру. Сьогодні активно освоюються принципово нові для Церкви сфери діяльності: працюють синодальні установи, які займаються місіонерством, соціальним служінням, зовнішніми церковними зв’язками, релігійним просвітництвом і катехізацією, опікуванням військовослужбовців і т. ін. На території України діє ціла мережа духовних семінарій та училищ, пастирських курсів і православних гімназій. Важливим показником зрілості нашої Церкви є також відновлення старих і відкриття нових монастирів. Сьогодні Українська Церква несе своє свідчення світові, використовуючи найновіші технології: транслюються православні теле- і радіопрограми, виходять друком газети й журнали, створюються православні інтернет-ресурси. Нову сторінку в історії Української Православної Церкви відкрив Архієрейський Собор 1992 року, який проходив 27–28 травня в Харкові. Метою його було прийняти церковним розумом рішення про засоби протистояння розколу. В ході Собору було винесено ухвалу залишатися в єдності зі Вселенським Православ’ям. Собор обрав нового Предстоятеля Церкви.

            Законність рішень Харківського Архієрейського Собору, відповідність їх канонам і обґрунтованість, визнали і підтвердили глави всіх Помісних Православних Церков. Рішення Собору були сприйняті православним народом як початок ери релігійної свободи в Україні.

            26 червня 1992 року у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбувся Помісний Собор Української Православної Церкви на чолі з її новим Предстоятелем. У роботі Собору брав участь увесь єпископат УПЦ, представники духовенства і мирян усіх єпархій, а також монастирів і духовних шкіл. Оскільки Помісному Собору належить вища влада в Українській Православній Церкві, він ухвалив «визнати Архієрейський Собор у Харкові від 27–28 травня 1992 року канонічним і затвердити всі його діяння і постанови, які вважати законними». Собор одноголосно затвердив усі поправки, внесені на Харківському Архієрейському Соборі до Статуту про управління УПЦ та засвідчив свою незмінну єдність і вірність Святому Вселенському Православ’ю. Таке ж завдання стоїть сьогодні й перед нами.

            Закінчилася атеїстична доба, свідками якої всі ми з вами є. Церква на початку 90-х років минулого століття дихнула на повні груди і, сповнена благодаті Божої, стала на шлях свого відродження.

Статистика Української Православної Церкви

            З часу проведення останнього Собору УПЦ у нашій Церкві відбулися значні зміни. Якщо єпископат Української Православної Церкви у 1992 році налічував 20 архієреїв, то у 2011 році кількість їх зросла до 72 (45 правлячих, разом з Предстоятелем, 19 — вікарних і 8 — на спочинку).

            У 1992 році УПЦ складалася з 19 єпархій, сьогодні їх кількість зросла до 45.

            У 1992 році УПЦ налічувала майже 5,5 тисяч парафій, сьогодні їх кількість зросла до 12 тисяч.

            Кількість Синодальних установ Української Православної Церкви зросла з 2 у 1992 році до 26 у 2011.

Монастирі та чернецтво

            У 1992 році в УПЦ було 28 монастирів, сьогодні їх уже 211. Чернечий послух у них несуть 4826 насельників і насельниць: 1747 у чоловічих та 3079 у жіночих обителях.

            Для нас велика духовна радість відвідувати монастирі нашої Церкви і спостерігати не тільки за відродженням зовнішньої краси, але й за влаштуванням внутрішнього чернечого життя обителей.

            Саме сьогодні, в колисці нашого чернецтва, біля мощей преподобних отців Києво-Печерських, під головуванням намісника Києво-Печерської Лаври і голови Синодальної комісії у справах монастирів, відбулося чергове зібрання намісників і настоятельок монастирів Української Православної Церкви. Сподіваюся, що комісія буде тією інституцією, яка допомагатиме монастирям у вирішенні адміністративних, господарських та юридичних питань, а регулярні зібрання чернецтва стануть духовними соборами нашої Церкви.

Канонізація святих та новоявлені чудотворні ікони

            За період з 1993 року, коли розпочала свою роботу комісія з канонізації святих Української Православної Церкви, Господь, Дивний у святих Своїх, явив нам 258 нових угодників Божих і молитвеників за нашу Святу Церкву і народ.

            Серед прославлених нашою Церквою святих — перший новомученик нашої землі у ХХ столітті священномученик Володимир, митрополит Київський, святителі Петро (Могила), Інокентій Херсонський, Ігнатій Маріупольський, Філарет Чернігівський, священносповідник Лука, архієпископ Сімферопольський, преподобні Іоанн Святогірський, Лаврентій Чернігівський, Амфілохій Почаївський, Кукша Одеський, преподобні Анастасія та Єлена Київські, собори святих Київських, Одеських, Галицьких, Кримських, Чернігівських, новомучеників Слобідського краю, Черкаських та Запорізьких, преподобномучеників Мгарських і преподобних Глинських, Святогірських і Звіринецьких. Рішенням Священного Синоду відновлено шанування святого благовірного князя Ярослава Мудрого та встановлено особливі поминальні дні: 26 квітня — жертв Чорнобильської аварії, 9 травня — померлих воїнів і жертв війни, 18 серпня — жертв терору і сталінських репресій, 25 листопада — жертв голодомору і політичних репресій.

            Свідченням благодатного оновлення нашого духовного життя й богоугодності шляху, яким ми йдемо, є численні явлення в нашій Церкві чудотворних ікон Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії. Невичерпним джерелом благодаті й духовної втіхи стали новоявлені ікони: «Призри на смирення» (Київ), Боянська (Чернівецька єпархія), «Аз есмь с вами и никтоже на вы» (Чернігівська єпархія), Святогірська, що на Донеччині, та багато інших, які мироточать, плачуть, оновлюються і зцілюють, укріпляючи віру нашого благочестивого народу.

Літургійне життя

            Центральним місцем життя Церкви є її Літургійне служіння, яке надає благодатної сили для здійснення нею своєї духовної місії та соціальної роботи. Тому питання богослужбової практики, оволодіння традиціями літургійного мистецтва потребують особливої уваги. Після десятиліть обмежень Українська Православна Церква в повноті відновила богослужбове і літургійне життя.

            Сьогодні з’являються богослужбові тексти новоканонізованим святим, нові чинопослідування згідно з потребами сучасного життя, йде постійна робота над удосконаленням богослужбових текстів.

            У церковному середовищі активно обговорюється питання перекладу богослужіння сучасною мовою. В Українській Православній Церкві церковні громади за бажанням та з благословення правлячого архієрея мають право звершувати богослужіння українською, румунською, грузинською, грецькою та іншими національними мовами. Але в цьому питанні важливо дотримуватися золотої середини. Потрібно дбати про збереження й вивчення церковнослов’янської мови, але й не забувати, що не людина для мови, а мова для людини. Віруючі мають розуміти зміст піснеспівів і чинопослідувань.

            Питання богослужбової мови і богослужбових текстів неможливо вирішувати в суто кабінетній роботі, вузьким колом фахівців. Тому ми закликаємо приєднатися до цієї роботи всіх шанувальників церковного богослужіння спільно з Літургічною комісією та духовними школами.

Церковний суд і Богословсько-канонічна комісія

            Рішенням Священного Синоду відновлено роботу Церковного суду Української Православної Церкви. Сподіваємося, що ефективність цього, на жаль, необхідного органу оцінюватиметься не кількістю ухвал і канонічних вироків, а прикладами вирішення конфліктних питань у дусі миру, християнської любові й відповідно до канонів Святої Церкви.

            Хочу також відзначити багаторічну роботу Богословсько-канонічної комісії, яка після ретельного розгляду складних і подекуди неоднозначних питань, врешті-решт подає на розгляд Священноначалія продумані й обґрунтовані висновки, які стають основою рішень Священного Синоду та Соборів єпископів нашої Церкви.

Духовна освіта

            У 1992 році УПЦ мала 4 духовні навчальні заклади (1 академію і 3 семінарії), сьогодні їх налічується 20 (1 духовна академія в Києві, 1 духовно-богословська академія в Ужгороді, 7 духовних семінарій (в Київській, Волинській, Одеській, Полтавській, Сімферопольській, Харківській єпархіях і при Почаївській Лаврі), 9 духовних училищ, 1 богословський університет у Луганську та 1 богословський інститут у Чернівцях). Окрім цього, при Одеській, Почаївській і Полтавській духовних семінаріях та Луганському духовному училищі діють регентські та іконописні відділення.

            Учбовий комітет при Священному Синоді УПЦ координує діяльність усіх навчальних закладів Української Православної Церкви й займається проведенням реформування духовної освіти в Україні відповідно до сучасних стандартів.

            На часі вирішення питання надання духовним навчальним закладам державної акредитації та визнання дипломів випускників духовних шкіл.

Релігійна освіта і виховання у світській школі та вищих навчальних закладах

            Невід’ємною частиною життя Церкви є проповідь Слова Божого й передання духовних знань. Після десятиліть панування атеїстичної ідеології релігійна освіта та виховання повертаються до школи.

            Велика кількість батьків мають бажання, щоб їхні діти виховувалися на християнських етичних засадах і вивчали у школі Закон Божий. Ми повинні докласти всіх зусиль для реалізації цієї справи. Для цього необхідно працювати як у межах церковної огорожі — в недільних школах та церковних гімназіях, так і за її межами — у державних навчальних закладах усіх рівнів.

            Перед нами стоїть завдання підготовки педагогічних кадрів — викладачів недільних шкіл, викладачів релігійних, релігієзнавчих, краєзнавчих та етичних дисциплін у державних та приватних навчальних закладах. Необхідно розробляти документи, програми, підручники та методичні матеріали для викладання християнської етики та Біблійної історії у системі світської освіти. Над вирішенням цих питань сьогодні активно працюють Синодальний місіонерський відділ, Всеукраїнське православне педагогічне товариство, православні освітяни з різних регіонів України.

            Українська Православна Церква має повернути собі, відібране в неї богоборчою атеїстичною владою, право засновувати власні навчальні заклади всіх рівнів. Вважаємо за необхідне ввести вивчення основ християнської етики, православної культури та Закону Божого в навчальних закладах усіх рівнів — від дитячого садочка до найпрестижнішого університету.

            Сподіваємося також на плідну роботу Уповноваженого з питань вищої освіти і науки.

Взаємодія зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями

            Після десятиліть атеїстичного панування відродилося церковне служіння у війську, й у 1999 році було створено відповідний Синодальний відділ. На сьогодні у 30 єпархіях нашої Церкви створено єпархіальні військові відділи, побудовано 34 храми на територіях військових частин, у духовно-пастирській роботі серед віруючих військовослужбовців задіяно понад 150 священиків. Наші священики мають досвід душпастирської роботи в миротворчих місіях у Косово та Іраку.

            У лютому 2010 року Міністерством оборони України спільно з Радою у справах духовно-пастирської опіки було підготовлено проект концепції духовно-пастирської опіки військовослужбовців Збройних сил України.

            На сьогодні пріоритетним і бажаним є завдання запровадження у Збройних силах України та інших силових структурах штатних військових священиків (капеланів). Задля вирішення цього питання треба сформувати резерв священиків, які готові взятися до роботи у війську на штатній основі, а в духовних школах або світських навчальних закладах ввести додаткові курси для підготовки таких священнослужителів.

            Окремо ведеться робота із громадськими організаціями ветеранів-інтернаціоналістів та об’єднаннями солдатських та офіцерських вдів і матерів. Для координації цієї роботи створено відповідний Синодальний відділ.

Співпраця з пенітенціарною системою України та пастирська опіка ув’язнених

            Відродилася душпастирська опіка й у місцях позбавлення волі. Сьогодні душпастирська робота із засудженими та працівниками пенітенціарної системи проводиться у кожній із 181-ї установи кримінально-виконавчої системи, де діють 43 та будуються 23 храми, а також відкрито близько 120 молитовних кімнат. За статистикою Державної пенітенціарної служби України богослужіння регулярно відвідують близько 18 тисяч з понад 150 тисяч осіб, що утримуються під вартою.

            Справжньою втіхою для людей, позбавлених волі, було, коли заклади пенітенціарної системи відвідали мощі святої великомучениці Анастасії Узорішительниці під час їх хресної ходи Україною.

            На часі, як і з військовими, впровадження професійної підготовки та матеріальної підтримки духовенства, яке несе пастирський послух в установах кримінально-виконавчої системи.

Пастирська опіка хворих і людей з особливими потребами

            На пустому місці в 90-х роках розпочалося служіння духовенства нашої Церкви в медичних закладах.

            Сьогодні в Україні діє 264 лікарняні парафії. Пастирське служіння в лікарняних храмах несуть більш як 239 священнослужителів, 53 з яких — лікарі за фахом. Найбільша кількість лікарняних парафій у Київській єпархії — 35, у Харківській — 26, у Дніпропетровській — 22. В Україні також діють 31 сестринство милосердя та 4 медичних братства. Для координації діяльності в медичній сфері та співпраці з Міністерством охорони здоров’я було створено Синодальний відділ з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів.

            Сподіваємося, що набуде загальноцерковного масштабу рух милосердя і жертовного служіння ближнім, які мають особливі потреби, волонтерські служіння при онкологічних клініках та хоспісах, де кожний християнин зможе наслідувати приклад біблійного доброго самарянина.

            Для морально-етичної оцінки сучасних біомедичних, медико-соціальних питань та технологій, а також явищ суспільного життя з позиції православно-християнського віровчення при Священному Синоді створено Комісію з біоетики та етичних проблем. Комісії доручено розробити пропозиції щодо викладання біоетики в системі богословських і катехізичних курсів, а також у духовних школах.

Молодіжний рух

            Якщо починати відлік з 90-х років минулого століття, то за цей час наша Церква значно помолодшала. Це стосується і єпископату, і духовенства, і парафіян. Дуже приємно бачити під час богослужінь велику кількість дітей і молоді. Це — майбутнє нашої Святої Церкви.

            Робота з молоддю має бути одним з пріоритетів церковного служіння та одним з головних завдань не тільки Синодального відділу у справах молоді, а й кожного правлячого архієрея, кожного парафіяльного священика. Але для молоді недостатньо тільки богослужіння, треба активно залучати молодь до справ милосердя, волонтерських і скаутських організацій, заохочувати до духовного навчання й участі в богослужінні на криласі та у вівтарі, до позабогослужбового життя парафії, проведення разом дозвілля, заняття спортом і художньою творчістю.

            Головним завданням для Синодального відділу вважаємо координацію діяльності єпархіальних та парафіяльних молодіжних організацій з метою створення загальноукраїнського православного молодіжного руху та мережі молодіжного соціального служіння, а також активізацію роботи зі студентами вищих навчальних закладів, працюючою молоддю.

            Новим напрямком роботи для Української Православної Церкви стало піклування про духовно-фізичне виховання молоді та пастирська опіка українського козацтва. Воцерковлення відродженого козацтва та виховання його в дусі православних традицій Запорізької Січі часів Богдана Хмельницького і Петра Сагайдачного є завданням новоствореного Синодального відділу.

Православна родина як мала Церква

            Сьогодні вінчання молодих у церкві вже стало природним і традиційним. Але, на жаль, інститут традиційної сім’ї сьогодні потребує захисту і поваги. Як потребують захисту і традиційні родинні цінності. Задля цього нами було створено Синодальний відділ у справах сім’ї.

            Сподіваємося, що духовна допомога новоствореним сім’ям у підготовці до Таїнств Вінчання, Хрещення та виховання дітей, розбудови родини як малої Церкви стане питанням постійного піклування на всіх парафіях Української Православної Церкви.

            Міцна та багатодітна родина, яка живе у православній традиції, — це основа не тільки майбутнього Церкви, але й майбутнього всього нашого народу.

            Одночасно про стан суспільної моралі свідчить наявність у нашому суспільстві дитячих будинків, дітей-сиріт та дітей, які жебракують на вокзалах та вулицях наших міст. Опіка над цими дітьми, їх усиновлення та соціалізація мають бути постійним піклуванням духовенства та мирян нашої Церкви.

Благодійність та соціальне служіння

            З падінням богоборчого атеїстичного радянського режиму відродилося і соціальне служіння нашої Церкви, а благодійність стала невід’ємною частиною служіння не тільки парафій та монастирів, але й кожного православного християнина.

            Сьогодні при парафіях і монастирях існують благодійні їдальні, діє мережа церковних будинків для людей похилого віку, церковних дитячих будинків та дитячих будинків сімейного типу, центрів реабілітації алко- і наркозалежних.

            Ми маємо досвід проведення благодійних аукціонів, благодійних ярмарок та інших масових заходів, метою яких є не тільки привернути увагу суспільства до необхідності надання реальної допомоги стражденним, а також збір потрібних для добрих справ коштів.

            Але ми ще тільки на початку шляху до виконання Божої заповіді про дієву любов до Бога і ближнього. У наших парафіях і монастирях благодійна робота має бути так само добре організована, як і уставне богослужіння.

Господарська діяльність

            Для забезпечення життєдіяльності Церкви, утримання монастирів і храмів, а також здійснення соціального служіння необхідне повноцінне відродження господарської діяльності нашої Церкви в цілому, а також окремих парафій і монастирів, створення власних підприємств. Сподіваємося, що успішно організує і налагодить цю роботу новостворене Адміністративно-господарське управління.

Видавнича діяльність

            Майже відразу після зняття заборони на вільний друк і розповсюдження Святого Письма (багато хто про це вже не пам’ятає), розпочався масове видання богослужбової, богословської, катехізичної, духовно-просвітницької, релігійно-філософської та дитячої православної літератури. На сьогоднішній день ми маємо велику кількість надрукованих книжок, і тепер час дати оцінку її якісній стороні.

            Тому Видавничому відділу нашої Церкви рішенням Священного Синоду доручено вибудувати систему, завдяки якій через церковну мережу повинна розповсюджуватися тільки та література, яка не суперечить православному віровченню і має відповідний гриф та благословення. Будь-якій інший релігійній літературі місце на полицях світських книгарень і спеціалізованих релігієзнавчих бібліотек.

Інформаційно-просвітницька діяльність

            Після виходу із суспільної та інформаційної ізоляції на початку 90-х Церква відразу розпочала відроджувати свою місіонерську, просвітницьку діяльність. Сьогодні вже нікого не дивують публікації на релігійні теми або виступ священика по телебаченню чи радіо. Але ще зовсім недавно такого не було.

            Водночас Церква разом із суспільством вступила в добу швидкого розвитку інформаційних технологій, і тому мала навчитися говорити про вічні цінності за допомогою сучасних засобів масової інформації та комунікації. У відповідь на виклики й потреби сьогодення в нашій Церкві окрім Місіонерського відділу було створено Інформаційно-просвітницький відділ, до того ж у всіх Синодальних структурах з’явилися працівники, які відповідають за роботу зі ЗМІ.

            На сьогодні офіційними ЗМІ Української Православної Церкви є «Церковна православна газета», журнал «Православний вісник», телепрограма «Світ Православія» та офіційний сайт УПЦ orthodox.org.ua. Саме через ці ЗМІ викладається офіційна позиція Священноначалія нашої Церкви, тому ще раз нагадую про обов’язковість для всіх кліриків передплати офіційних видань.

            На виконання рішення Священного Синоду УПЦ затверджено Перелік ЗМІ, рекомендованих для загальноцерковного поширення. На жаль, досі ми не отримали від єпархіальних архієреїв переліку ЗМІ, рекомендованих до розповсюдження на території єпархій. Вважаємо важливим, щоб у храмах і церковних крамницях розповсюджувалася тільки та періодика, яка має благословення Священноначалія і входить до цих переліків.

            Сьогодні Українська Православна Церква, окрім офіційних ЗМІ, представлена в інформаційному просторі десятками єпархіальних теле- і радіопрограм, 250 інтернет-сайтами та понад 100 періодичними виданнями. Правлячі архієреї та представники центральних і регіональних інформаційних служб УПЦ постійно беруть участь в ефірах загальнонаціональних та регіональних телеканалів, дають інтерв’ю та коментарі представникам різних електронних і друкованих ЗМІ.

            Сподіваємося на подальший розвиток місіонерського, просвітницького та інформаційного служіння нашої Церкви заради свідчення про Христа та його Церкву.

Збереження і розвиток духовної культурної спадщини України

            Наслідком духовного відродження українського народу є повернення до вітчизняних надбань християнської культури. Церковна культура повернулася у життя суспільства не тільки як музейна старовина, а й як натхненний творчий доробок наших сучасників. Дороговказом у розвитку роботи Синодального відділу «Церква і культура» вважаємо назву одного з проектів — «Духовність у сучасному мистецтві».

            Хоч поки і без постійного приміщення, але Українська Православна Церква створила власний музей «Православна Україна», колекцію сформовано, і для проведення тематичних виставок використовуються приміщення колишньої ризниці Успенського собору Києво-Печерської Лаври, а також зали інших музеїв.

            Взірцем співпраці між Церквою і державною музейною установою можна назвати стосунки, які склалися протягом останнього року між Святою Успенською Києво-Печерською Лаврою і Національним Києво-Печерським музеєм-заповідником, на території якого проходить наш Собор.

            Синодальний відділ налагодив плідну співпрацю з Національним музеєм «Софія Київська», музеєм «Історії Великої Вітчизняної війни», Національним історичним музеєм, Національним музеєм Т. Г. Шевченка та багатьма іншими.

            Сподіваємося, що штучне протистояння між Церквою і музейними працівниками поступово відійде у минуле.

            Українською Православною Церквою постійно здійснюється робота з реалізації культурно-просвітницьких церковних та церковно-державних проектів у співпраці з Міністерством культури та іншими державними і недержавними установами, що працюють у гуманітарній сфері, творчими колективами, діячами національної культури. Відділом налагоджена плідна співпраця з Національною музичною академією імені Петра Ілліча Чайковського, головним результатом якої стала щорічна Пасхальна хорова асамблея, що вже три роки поспіль проводиться в Києві. При цьому, підтримуючи відродження і розвиток «високої» культури, не слід забувати про культуру народну і масову.

Охорона пам’яток архітектури та зведення нових храмів

            Православні храми є богослов’ям у камені, проповідниками Царства Божого, свідками духовної величі нашого народу. Тому важливим завданням для церковної спільноти є відродження зруйнованих, збереження існуючих і будівництво нових храмів. Усе це має здійснюватися професійно, згідно з канонами православної храмової архітектури, з усвідомленням відповідальності перед нинішнім і майбутніми поколіннями християн.

            Епохальними подіями у житі Української Православної Церкви стали відбудова Успенського собору Києво-Печерської Лаври, Свято-Володимирського собору в Херсонесі, монастирського комплексу Святогірської Лаври, Свято-Успенського Зимненського монастиря, відродження сотень інших знівечених богоборцями святинь.

            Сьогодні Синодальний відділ з архітектури, будівництва та охорони пам’яток церковної архітектури надає клірикам, а також світським архітектурним і художнім майстерням консультації з питань храмового проектування, реставрації та будівництва, виділення земельних ділянок. Ведеться робота зі збору історико-архівних і бібліографічних даних з церковної архітектури. Відділ здійснює нагляд за будівництвом церковних об’єктів, налагоджує співпрацю з державними та громадськими організаціями й окремими фахівцями в узгодженні проектів і містобудівничої документації. Відділ має не тільки розробляти і реалізовувати власні проекти, але й розробити ефективну систему координації храмобудівничої діяльності нашої Церкви, щоб кожна храмова споруда могла претендувати на визнання як пам’ятка архітектури.

            Будівництво кафедрального собору на честь Воскресіння Христового та Духовно-просвітницького центру Української Православної Церкви

            Важливою загальноцерковною справою сьогодні є зведення у Києві кафедрального собору на честь Воскресіння Христового та Духовно-просвітницького центру Української Православної Церкви. Згідно з рішенням Священного Синоду ми зводимо у Києві не просто великий соборний храм, ми будуємо перший і єдиний в Україні духовно-просвітницький комплекс такого масштабу, який надасть нашій Церкві можливість розвивати служіння, якого потребує сьогодення, проводити та координувати просвітницьку, освітню, соціальну, благодійну, інформаційну та іншу її діяльність.

            У рік 1000-ліття нашого древнього кафедрального собору на честь Софії, Премудрості Божої, хочеться сказати, що ми будуємо Софію Київську ХХІ століття. Дякуємо всім єпархіям, монастирям, парафіям і простим віруючим, які долучилися до загальноцерковного збору пожертв на будівництво цього собору, а також усім тим, хто жертвує на будівництво інших храмів і монастирів.

            Нехай Всещедрий Господь дарує вам «замість земного — небесне, замість тлінного — нетлінне, замість тимчасового — вічне».

Зовнішні зв’язки

            За період незалежності Української держави і самостійності в управлінні Української Церкви набула своєї багатовекторності наша зовнішньоцерковна діяльність. Відповідальність за цей напрямок церковної діяльності покладено на Відділ зовнішніх церковних зв’язків, який було створено рішенням Священного Синоду у 1992 році. Відтоді й до сьогодні ця церковна установа здійснює і координує міжправославні, міжконфесійні та міжрелігійні зв’язки Української Православної Церкви.

            Реалізація зовнішньоцерковного життя УПЦ передусім виявляється у її зносинах з представниками братських Православних Церков. За останні двадцять років нашу Батьківщину відвідали Предстоятелі майже всіх Помісних Церков; з іншого боку, Предстоятель Української Православної Церкви періодично відвідує з візитами ті куточки світу, де живе православний народ.

            Окремо хотілося б відзначити такий напрямок діяльності, який умовно можна назвати «Загальноцерковні заходи». Святкування визначних подій у житті Церкви та Держави, ювілеїв Предстоятеля, принесення православних святинь, організація духовно-просвітницьких та історико-культурних конференцій, виставок і презентацій — усе це є лише невеликою частиною роботи, яку здійснює Відділ як на церковному, так і міжнародному рівнях.

            На особливу увагу заслуговує пастирське опікування українською діаспорою. Для того, аби не позбавляти наших співвітчизників належного духовного піклування, на закордонні парафії направляються священики з України, зокрема до Північної Америки, до країн Західної Європи. Для полегшення організації поїздок священнослужителів за кордон, у посольствах багатьох країн активно ведеться робота із забезпечення візової підтримки. Останнє стосується також і організації паломництв до християнських святинь світу прочанами з України.

            Щодо сфери церковно-державних відносин, УПЦ бере активну участь у суспільному житті нашого народу. Налагоджено співробітництво з міністерствами, відомствами та державними комітетами з метою забезпечення реалізації прав наших віруючих. Участь у діяльності Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій та Наради представників християнських церков України дозволяє Українській Православній Церкві у партнерстві з іншими християнськими організаціями впливати на законодавчий процес в Україні, захищати християнський спосіб життя, належним чином звершувати свою богоспасенну місію у різних сферах суспільного життя.

Церковно-державні відносини в Україні

            Цього року Українська Держава відзначає 20-річчя Незалежності та 15-ту річницю прийняття Конституції України. В преамбулі Основного Закону України написано про «відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями», а сама Конституція гарантує нам право на вільне сповідування нашої віри та релігійну діяльність.

            Позиція Української Православної Церкви у сфері відносин суспільства і Церкви, а також держави і Церкви — послідовна і незмінна протягом всіх 20 років існування Української Держави. Дотримуючись завіту Господа нашого Ісуса Христа, Українська Православна Церква завжди вважала і вваж

Все права защищены © 2008 г.
Сайт создан при поддержке компании Linecore